Сьогодні саме правильний час поринути в мої спогади та поділитися з вами історією, яка прославлена та ніколи не старіє — історією моєї першої коханої. Дозвольте мені розповісти про той час, коли я вперше відчув справжнє обволікання пристрасті та натхнення.
Поезія завжди була важливою частиною мого життя. Я завжди радів своєму здатному перо та постійно прагнув до вишуканості і краси слів. Одного дня у давньому книжковому крамниці я натрапив на збірку віршів невідомого автора, яка захопила моє серце своєю глибиною та гармонією. Читаючи кожне слово, я миттєво впізнав прекрасний голос поета, який здатен передати навіть найтонші переживання.
Закатавши книговй геній в тісній середині старої кімнати, я зайнявся пошуками — хто все-таки той художник, чиї поезії так дотикулись мого серця? Жодне ім’я не було зазначене, книга залишилось одиним свідком таланту, зникаючи в безодні років. Проте, я не міг просто тихо покласти збірку на полицю та забути про все, що проголосив кожний записаний словом рядок.
Я почав розкопувати архіви, досліджувати нелицеприйомні деталі письменництва на пошуки будь-яких слідів автора. Древні писемніші, неонові реклами та вічні бібліотеки — усі ці речі ставали моїми партнерами в цій гри, в якій ставки піднімались кожен день.
Одного разу під палубою великої бібліотеки, я натрапив на замшелу сторінку старого журналу, на обкладинці якого знайоме менш за час літературне акробатське абривіатури: В.Ф. Джудінсон. Моє серце перестало битися на декілька мить при усвідомленні — отця Джудінсона часи загорнули в свої пелени, але його дослідження, його історії живуть і розквітають переді мною. Одразу ж я взяв на себе завдання розкрити та вивчити життєвий шлях цього талановитого письменникові.
Не було легкого шляху. Протягом кількох років я долав безкінечні прогалини, з’ясовував деталі, які могли би вказать мені дорогу. Газети, листи, викладки та спогади стали сутісною частиною мого загального хаосу, заповненого образами та назвами. І я через деякий час прийшов до точки, де смілився зустрітися з його сином.
Старенька хвора спогади його воплотилася, коли я нарешті ступив у його хати. Повільні кроки по коридору до нього сіро-золотої кімнати замістили невпевненість моїх рухів. У спілкуванні, я шукав істини, яка би розкрила всю красу світу його батька, цього велета, що певною мірою ще й притягував чорно-білими картинами речень.
Так: поза моїми очима — навіть те, що колись було відомо всьому світу, — мій унікальний приходить життєвий шлях поета. Шляхом, котрий водить до потайностей мого серця, до справжнього потенціалу його розкішних глибинах. Усі ці прекрасні поеми про кохання, втрату, натхнення — вони всі походять з рук цього генія, які шліфують свої рядки до бласфемію.
Тепер, коли писати не можна на сьогоднішній день більшу частину свого життя, я продовжую збирати усі розкидані камені мого письменництва, що я кинув перед шляхом осяблівих між рядків. Мої старання — це мої колодязі, до яких я повинен повертатися, все тільки для того, щоб знайти одну потік.
Тому, якщо ви питаєте мене про те, з чого почалася моя любов — то ця любов вилилася через кожну краплю моїх зусиль, кожного слова, яке я написав з тією самою пасією, котру спіткали на сторінках їхніх творів ніколи не начитаними.
Звук рваного вітру залишився там, між розповсюдженими рядками Джудінсона, хоча він тепер уже молодший. Звук, який оркестрований мільярдами слів, набраних в рими, останній акорд занадто довго гранувала в моєму серці. Поезія знаходить своє прославлення у веденах країнах частих мрій, де лише мій оркестр увільнив свій голос.